synplotnika | Смешное и грустное у С.Жадана

Во

fudashkina етует, что, мол, Жадан грустный и читать его по-этому тяжело и как бы надо себя заставлять. Но сама Жизнь одновременно и грустная и смешная, так что и жить порою надо себя заставлять. Не все коту…

Смешные цитаты из "Anarchy in the Ukr"

"Господь заснував ці містечка й побудував у кожному з них елеватори, давши
заповідь, мовляв, чуваки, ось вам елеватори, давайте, хуярте — це все, що від
вас вимагається; пам'ятаю якийсь путівник по Луганській області, яка тоді ще
нормально називалась Ворошиловфадською, там навіть на обкладинці було зображено
вантажівку з пшеницею під елеватором, чомусь врізалось у пам'ять, хліборобні
райони, наповнені збіжжям і молоком, парадайз для всіх фашистських загарбників…"

"…наступали суворі будні тижневого запою, останній день я пролежав у готелі,
страждаючи, як я думав, від алергії…"

1. Пишет, вспоминая картину на вокзальной стене (такая же висела на втором этаже вокзала Коростень - 77 год
"Я любив розглядати цю картину, мені подобались депутати місцевих рад, вон

були енергійні й збуджені, видно було, що Ілліч їх неабияк здивував, показавши
цю карту, зовні це виглядало так — депутати місцевих рад поки що навіть не
здогадуються про існування денікінського чи там польського фронту, вони просто
прийшли до Ілліча поговорити про соціальні гарантії й радість комуністичної
праці, поз'їжджались із усіх губерній та повітів, галасливо розсілись у
колишньому панському палаці, соромлячись бруду й гівна на своєму взутті, хтось
закурює косяка, хтось нервово покашлює, всі очікують на Ілліча; тут двері залу
відчиняються і входить Ілліч, ведучи на повідку великого чорного сенбернара,
прив'язує його до ніжки крісла, виходить на сцену, ну, що, говорить, товарищі
депутати, тема нашої сьогоднішньої зустрічі — ліквідація денікінського фронту.
Якого такого фронту? починають гомоніти депутати, HeMae ніякого такого фронту,
давайте краще про гарантії поговоримо. Гарантії? перепитує їх насмішкувато
Ілліч, а оце повашому що — хуй? він різко розгортає перед ними карту з червоними
й чорними стрічками. Сенбернар голосно гавкає. Депутати вражено охають — ох,
говорять вони, і справді — денікінський фронт, що ж це ми так облажались, перед Іллічем-то? Ось тобі й гарантії."

2.
"В моїх вісімдесятих лікарів було мало. Вони були не потрібні,

дорослі в моїх вісімдесятих не мали часу хворіти, життя було настільки насиченим
і густим, настільки в ньому все було пов'язано й узгоджено, що звертатись до
лікарів просто не випадало. Коли хтось помирав, то робив це швидко і ненав'язливо. "

"Капітан Кобилко. Це був капітан Кобилко. Високий і худий, капітанська форма
звисала на ньому в різних місцях, на голові бовтався непропорційно широкий
кашкет, у фільмах про громадянську такі кашкети носили врангелівські офіцери.
Капітан був ліквідатором, схоже, в Чорнобилі його добре просмажили, він носив
великі окуляри з темним склом і як на капітана виглядав просто жахливо. Нас він
ненавидів, ми в нього асоціювались із чимось неприємним, я це бачив. Він учив
нас правильно одягати протигази і вимагав, аби ми опановували азбуку Морзе. У
мене особисто з азбукою Морзе так і не склалось. 3 протигазами теж. Найбільш
діставало, що на його заняття ми мали приходити у військовій формі, виглядали ми
як дауни, в нормальному одязі ми теж виглядали як дауни, нам було по п'ятнадцять
років, нас плющило від адреналінуі у наших однокласниць різко починали рости
груди, ми пробували курити в затяг і військова форманам у той час була зовсім ні
до чого. Одного разу я прийшов на його заняття з бабусиним орденом вітчизняної
війни третього ступеню. Капітан розстроївся. Доля йому явно не всміхалась і
Господь Бог спілкувався з ним виключно азбукою Морзе."

3.
"Він з'явився сонячного ранку, вийшов звідкись з-поза будівлі готелю і, широко

посміхаючись, попрямував просто до нас. Помітно його було здалеку, він був
схожий на панка, якого довго лікували, причому стаціонарно, а те, що мав на собі
рясу, лише підкреслювало його панківську натуру, у всякому разі, священика він
не нагадував зовсім, можливо, через вираз обличчя. 3 обличчям йому не пощастило
— він сильно косив, до того ж один вус мав повністю білий. Такий собі
панк-альбінос у попівській рясі. Навколо нього відразу ж почали збиратись люди,
навіть у цій ситуації, коли вже нікого не можна було здивувати зовнішнім
виглядом, він викликав жваве зацікавлення у харків'ян і гостей міста. Ти звідки?
запитав я його. 3 Росії, відповів він, і посміхнувся. Ага, кажу, московський
патріархат? Та яка різниця, відповів він, я сам по собі. Ну, ясно кажу, тільки
без агітації тут. I він залишився.

Почувався він упевнено і спокійно, збирав навколо себе скінгедів і
толкієністів, бомжів і провокаторів і проповідував їм, як Йона рибам. Бомжі і провокатори слухали його, заворожено дихаючи зябрами. "

Это великолепно, Марина!